2018 року в ютюбі з’явився 5-годинний фільм «Дивитися війну: фільм, знайдений в інтернеті». Він складався з численних відео війни на сході України, зроблених анонімними авторами та викладених у мережу. Фільм відкривався титром: «Ця війна розпочалася, аби її побачили». Навіщо ці безіменні люди знімали відео? Щоб розповісти всьому світові про те, що відбувається перед їхніми очима, чи щоб створити для себе ілюзію захищеності? Здається, що коли ти дивишся на світ не безпосередньо, а опосередковано, через об’єктив камери або мобільного телефона, з тобою нічого не може статися.
У війни, яка набула нового масштабу 24 лютого, не бракує кадрів з військових дій: її бачать усі. Це найзадокументованіша війна у світі. У ній немає дистанції, тимчасовий зазор між подіями та оповіщенням мінімальний. Ми дізнаємося про все відразу. Ми звикли дивитися ці відео на наших маленьких екранах, засинаючи і прокидаючись, протягом дня або безсонної ночі. І тепер війна з’явилася на великому екрані Каннського кінофестивалю. Фільм «Маріуполіс 2», знятий литовським режисером Мантасом Кведравічюсом, був швидко змонтований вже після його смерті. Російські окупанти вбили Мантаса 30-го березня, коли той намагався вибратися з Маріуполя.